Компенсувати слух можна?

Чи можна у повній мірі компенсувати втрату слуху? Звичайно що ні! Але в наших силах зарадити цьому та зробити все, щоб чути навколишній світ. Зазвичай, люди, яких торкнулась проблематика глухоти не одразу звертаються до лікарів, боючись перевірки. Та чи треба насправді терпіти та самому собі погіршувати стан? На сьогодні є декілька варіантів, як запобігти повній втраті слуху. Вибір за тобою, боятися далі, чи зробити крок на зустріч повноцінному життю.

Яка ефективність?

КІ не виліковує глухоту чи зниження слуху, а є тільки протезом для заміни слуху. Деякі реципієнти кажуть, що КІ дуже ефективні, інші — дещо ефективні, а окремі вважають, що КІ погіршив їх слух. Для осіб, які жили зі слухом і мовою, але втратили слух, КІ можуть бути великою допомогою у відновленні функціонального розуміння мови, особливо якщо втрата слуху триває короткий період часу.

Член британського парламенту Джек Ешлі отримав КІ в 1994 році у віці 70 років після 25 років глухоти. Він каже, що не має проблем зі спілкуванням з людьми, які його знають, навіть по телефону, хоча він може мати складнощі, коли чує новий голос або при активних переговорах. І все ж до певної міри користується методом “читання по губах”. Він описує звук людського голосу, який сприймає через КІ, як “голос хриплого робота з ларингітом”. Найсучасніші КІ мають тільки 24 електроди, які розміщують над 16 000 волоскових клітин внутрішнього вуха, які потрібні для нормального слуху. Для ще більшого підвищення якості звуку необхідна більша кількість електродів. Проте якість звуку, яку забезпечує сучасний КІ, часто настільки добра, що багато користувачів не використовують “читання по губах”. Раш Лімбо, американський шоумен радіо, каже, що сприймає всі звуки, за винятком нових мелодій, які він не чув раніше, коли не був глухий. Іншою відомою особою з КІ є Хізер Вайтстоун, Міс Америка 1995 року.

Дорослі, які виросли глухими, часто вважають КІ неефективними або подразливими, оскільки їхній мозок нездатний інтерпретувати звуки після довгого періоду глухоти. У деяких глухих осіб, які постійно використовують слухові апарати і вміють “читати по губах”, КІ ефективніші, бо слухові апарати підтримували функціонування слухового аналізатора.

У малих дітей отримують різні результати. Майже все залежить від інтенсивності та постійності постімплантаційної терапії. Майже всі діти з КІ чують досить добре, проте надзвичайно рідко слуховий нерв неспроможний передавати імпульси. Пацієнтів з такою нейропатією слухового нерва, як звичайно, виявляють під час обстеження перед операцією. Менш як 1% глухих осіб мають пошкоджений слуховий нерв, але нині їх можна лікувати за допомогою імплантації у стовбур мозку (вживлення пучка електродів у підкіркові центри слуху у стовбурі мозку).

Чи є етичні проблеми кохлеарної імплантації?

Найсильніша критика лунає від спільноти глухих, яка переважно складається з прелінгвальних глухих осіб, які віддають перевагу мові жестів. На відміну від осіб, які втратили слух у дорослому віці (постлінгвальні глухі), багато прелінгвальних глухих у глухоті не бачать патології, не вважають її інвалідністю, а цінують свою унікальність та приналежність до т. зв. “візуальної культури глухих”. З іншого боку, багато людей з нормальним слухом вважають, що відмова від КІ для глухих дітей неетична, тобто не можна відмовлятися від лікування будь-якої хвороби, якщо таке лікування є.

Деякі лікарі відзначають, що дітей з КІ більше навчають оральної мови, а не мови жестів. Дітей з КІ також часто ізолюють від інших глухих дітей і від мови жестів і вводять її в оточення “експертів зі слуху” до кінця життя, які спостерігають їх КІ та налаштовують процесор мови. Вважають, що КІ є технологічним і соціальним фактором, який витісняє мову жестів із розвинутого світу.

Деякі екстремальні активісти з спільноти глухих називають масову кохлеарну імплантацію дітей “культурним геноцидом”. У 1980-х рр. зафіксовано багато протестів з боку популяції глухих у США, Великій Британії, Німеччині, Фінляндії, Франції та Австралії. Протести тривають і нині, але вони ослабли. Нині опозиція глухих не протестує проти вибору “або…, або…” (або оральна мова, або мова жестів), а рекомендує підхід “і…, і…”. Деякі школи, де навчаються діти з КІ, успішно впровадили мову жестів у навчальну програму. Проте деякі опоненти мови жестів аргументують, що найуспішнішими є діти з КІ, яких заохочують слухати та говорити, а не віддавати перевагу своїм зоровим відчуттям.

Д-р Роберт Рубен, отоларинголог з Бронкса (США), каже: “Якщо б я мав глуху дитину, то я б імплантував одне вухо, залишивши друге інтактним на майбутнє, якщо з’явиться новий метод відновлення слуху. Я б учив дитину двох мов [оральної і жестів]. Батьки могли б перенести навчання мові жестів на пізніше, але не відмовлятися від неї взагалі до часу, поки вони не переконаються, що дитина розвиває оральну мову задовільно. Найбільшою помилкою батьків є нехтування найважливішою річчю — мова будь-кого виду, не має значення якого, повинна так чи інакше доходити до дитини якнайшвидше”.

Джерело: http://msvitu.com/archive/2006/august/article-7.php