Обмеження при кохлеарній імплантації.

Ти нарешті зробив крок до своєї мрії, щоб чути навколишній світ, але для початку вирішив ознайомитись самостійно , що таке кохлеарна імплантація і з чим її подають? Ну що ж, читай уважніше! Пам’ятай, що є деякі обмеження.

Які особливості залежно від віку?

Постлінгвальні (говорили і вже потім втратили слух) глухі дорослі та прелінгвальні (не говорили і не мають слуху) глухі діти утворюють дві різні групи потенційних користувачів КІ з різними потребами та результатами. Особи, які втратили слух у дорослому віці, вважають КІ корисними, вони твердять, що КІ відновлюють певне розуміння мови та звуків. Якщо особа є глухою протягом тривалого періоду, то мозок може почати “використовувати” для інших функцій ту свою ділянку, яку звичайно “використовує” для слуху. Якщо такій особі поставити КІ, то звуки можуть сильно дезорієнтувати і мозок часто “опиратиметься” і зрештою не звикне до звуків.

В осіб старшого віку слід зважувати ризик операції та поліпшення якості життя у них. Досить часто старші особи не відчувають користі від КІ.

Іншою групою користувачів є батьки дітей, народжених глухими, які хочуть, щоб ці діти росли і не відставали у мовному розвитку. Якщо діти з уродженою глухотою отримують КІ в молодому віці (менш як 2 роки), то результати найліпші порівняно з дітьми, яким пристрій імплантовано у старшому віці, хоча критичний період для сприйняття звукової інформації повністю не закінчується аж до підліткового віку. Деякі вчені вважають, що критичний вік становить 7 років, після цього віку при КІ мовлення не розвинеться, проте слух буде.

Джерело: http://msvitu.com/archive/2006/august/article-7.php

Протипокази до виконання кохлеарної імплантації.

1. Повна або значна осифікація завитки, що унеможливлює введення активного електрода.

2. Наявність ретрокохлеарної патології органу слуху.

3. Супутні соматичні та психічні захворювання, що перешкоджають проведенню хірургічної операції під загальною анестезією і подальшої слухомовленевої реабілітації.

4. Відсутність мотивації до післяопераційної реабілітації та відсутність умов для її здійснення.

З удосконаленням технології кохлеарної імплантації відбувається перегляд підходів до відбору кандидатів для цього втручання. Одна із тенденцій — все ширше застосовується так звана “часткова” кохлеарна імплантація, коли слух збережений лише на низьких частотах. У таких пацієнтів введення електроду в завитку здійснюється на певну глибину з подальшою бімодальною стимуляцією слухового нерва. Розширюються показання для КІ у пацієнтів з поєднаними вадами розвитку, такими як з синдромом Дауна, CHARGE синдромом та іншими. Основним мотивом є те, що із використанням кохлеарної імплантації можлива більш якісна соціальна реабіліація вказаної групи пацієнтів, незважаючи на складну супутню патологію. Адже людина із поєднанням сліпоти та глухоти, як при CHARGE синдромі, практично не має шансів на соціалізацію, в той час, як КІ в певній мірі вирішує вказану проблему.

Також розширюються показання до кохлеарної імпалантації у пацієнтів із аудиторною нейропатією. При вказаній патології відмічається порушення функції звукосприйняття за рахунок дефектів роботи безпосередньо слухового нерву. Патологія поліетіологічна, і характерним для неї симптомом є ундулююча приглухуватість — непостійність виявлених порушень звукосприймання з періодичним покращенням слуху (Таварткиладзе, 2014).

Одним із нових показів до КІ є “часткова” приглухуватість — важка втрата слуху на високих частотах при нормальному чи помірно зниженому слухові на низьких. В останній роки розробляються щадні хірургічні підходи, які дозволяють зберегти залишки слуху на імплантованому вусі за рахунок малотравматичного введення імпланта у тимпанальні сходи. У пацієнтів з достатньо збереженим слухом в низькочастотному діапазоні це забезпечує більш природне сприймання мови при поєднаному використанні слухового апарату і КІ — так звана бімодальна (електроакустична) стимуляція.

Продовжується вивчення ефективності двостороннього застосування кохлеарних імплантів — бінауральна імплантація. Проведені дослідження підтверджують суттєвий приріст якості життя у пацієнтів при бінауральній імплантації у порівнянні із моноауральною.

Передопераційне медичне обстеження хворих перед кохлеарною імплантацією включає загальноклінічне та спеціальне отоларингологічне дослідження пацієнта, аудіологічне обстеження та аналіз даних променевих методів дослідження.

Що до променевих методів дослідження то “золотим стандартом” є комп’ютерна та магнітно-резонансна томографія (КТ та МРТ) черепа і зокрема скроневих кісток. КТ дозволяє виявити особливості будови середнього вуха, завитки, прослідкувати хід лицевого нерва, сигмоподібного синуса та товщину луски скроневої кістки. МРТ дає можливість верифікувати стан слухового та лицевого нервів, наявність фіброзу в завиткових ходах, а також виключити загальномозкову патологію.

Важливою складовою аналізу даних томографії є прогнозування оптимального положення імпланта та вибір електрода. Адже при просторовому аналізі даних томографії можна передбачити труднощі, які можуть виникнути при хірургічному втручанні і попередити їх, сформувавши доступ оптимального напрямку введення електрода у завитковий хід. Нами розроблено методику аналізу даних томографії перед кохлеарною імплантацією з метою прогнозування оптимального положення імпланта, яка при застосуванні сучасних навігаційних технологій дозволяє значно зменшити травматичність введення електродної решітки (Шкорботун В. О., Шкорботун Я. В., 2013).

Необхідно підкреслити важливість лікування хронічної патології ЛОР-органів у пацієнтів, яким планується кохлеарна імплантація, особливо у дитячому віці. Найчастіше стоїть питання про лікування аденоїдних вегетацій. У випадках, коли їх наявність провокує повторні отити, аденоїдити із порушенням функції слухової труби, а консервативне лікування неефективне, таким хворим слід планово виконати аденотомію і лише через 2–3 міс — можлива кохлеарна імплантація.

Джерело: http://msvitu.com/archive/2017/november/article-1.php